НІМЕЦЬКі ТОПОНІМИ НА МИКОЛАЇВЩИНІ

Топоніміка,  тобто  назви  географічних  об’єктів,  будь-якого
регіону  завжди  являє  собою  конгломерат  різномовних
елементів,  що  передували  чи  нашаровувалися  у  часовій  вертикалі
розвитку  історії  суспільства.  В  географічних  назвах  населених
пунктів, гір і низовин, морів і океанів, річок і озер, ланів і лісів, як у
мовних  історичних пам’ятках, відбиваються давні міграційні потоки
різних  народів. Ось  чому  топонімія,  як  і  археологія,  буде  постійно
привертати  увагу  не  тільки  мовознавців,  а  й  дослідників  історії
людства,  захоплюючи  можливостями  проникнення  в  глибину  віків,
розкриття таємниць чи загадок історії народу, непрочитаних сторінок
рідного  краю,  які  даватимуть  більш-менш  вірогідні  відповіді  на
запитання: хто ми?
Топонім  –  це живе  слово.  Історична  пам’ятка  народу,  навіть  у
тих  випадках,  коли  він  формально  не  існує  після  перейменування
якогось географічного об’єкта.  І якщо одна географічна назва несе в
собі  історію  окремих  людей,  то  всі  разом  вони  складають  історію
рідного краю.
Процеси  становлення  й  еволюції  формули  іменування
географічного  об’єкта  тісно  пов’язані  із  звичаями  і  особливостями
духовної  культури  народу,  його  складною  історією.  У  системі
географічних найменувань, що склалися протягом не одного століття в
Північному  Причорномор’ї,  зокрема  в  Миколаївській  області,
знайшли  відображення  різні  сторони  суспільної,  господарської,
культурної і мовної діяльності народу на різних історичних етапах. Як
ми  вже  зазначали,  топонімія  –  важливе  джерело  дослідження  історії
народу. Кожна окрема географічна назва – це унікальний пам’ятник, в
якому законсервована історія народу на певному етапі його розвитку, і
не тільки світлі сторінки, а й темні, які мають бути застереженням від
повторювання.
Переважна  більшість  географічних  назв  мотивовані,  тобто  їх
етимологія  (походження  і  історія  розвитку)  досить  прозора,
наприклад,  с. Три Дуби  –  від  “трьох  дубів”. Є  топоніми,  етимологія
яких  затемнена,  наприклад  р.  Південний  Буг.  Науковці  ще  й  досі
сперечаються:  звідки  походить  назва  “Буг”.  Бувають  назви,
етимологію  яких  визначають  помилково,  наприклад,  с.  Кінецьпіль
пов’язують  з  “кінцем  поля”,  але  насправді  ця  назва  пов’язана  з
прізвищем  польського  магната  Конецьпольського,  який  у  XVII  ст.
заснував це поселення. Таке помилкове  тлумачення  слів називається
“народною етимологією”.
Строкатість географічних назв у даному регіоні свідчить про те,
що  тут,  як  у  плавильному  котлі,  сплавлялися  культури  різних
народів,  і,  врешті-решт,  ми  маємо  те,  що  маємо.  Свій  відбиток  в
топоніміці  залишила  і  комуністична  ідеологія  (м.  Первомайск,
с. Комсомольське,  с. Красне  Знам’я  тощо);  і  християнська  релігія
(м. Миколаїв,  с. Покровка,  с.  Троїцьке  тощо);  і  увічнювальні  назви
(с. Леніне, с. Шевченко, с. Кірове тощо);  і назви селищ від  імені або
прізвища  землевласника  (відантропонімні),  наприклад,  с. Коблеве,
с. Кандибине,  с.  Вікторівка;  і  назви  селищ  від  назви  народу
(відетнонімні),  наприклад,  с.  Українка,  с.  Болгарка,  с.  Молдавка.
Серед переважної більшості українських назв, зустрічаємо тут і такі,
які  походять  з мов  народів,  які  в минулому  населяли  цей  край. Це
давньогрецькі  назви  с.  Мигія,  Державний  історичний  заповідник
Академії  наук  України  Ольвія;  татарські  –  р.  Інгул,  с.  Кумарі,  р.
Громоклія та ін.; турецькі – м. Очаків, о. Березань, с. Тузли та ін.
Пристосовуючись  до  звукового  оточення  нової  мови,  слово
змінює  звучання,  та не  лише  звучання:  чим  глибше  воно  входить  в
мову,  яка його  запозичила,  тим  значніші  зміни  з ним  відбуваються.
Така  асиміляція  (уподібнення)  буває  такою  сильною,  що,  врешті-
решт, запозичене слово сприймається як своє. Не легко, наприклад, в
слові “Березань” впізнати колишнє турецьке “Бюрю-узень”.
Серед  іншомовних  топонімів  Миколаївської  області  окрему
групу  складають  географічні  назви  німецького  походження.  Звідки
вони  прийшли  сюди?  Як  склалося  їхнє  життя  в  Північному
Причорномор’ї? Яка їхня доля сьогодні?
Як  відомо,  після  того,  як  російська  імператриця  Катерина  ІІ  у
1775  р.  зруйнувала  Запорізьку  Січ  і  Північне  Причорномор’я  було
відвойоване  царською  Росією  у  турків,  уряд  Російської  імперії
неодноразово  запрошував  німців  та  інші  народи  Європи  освоювати
Дике поле. В Миколаївській області (територія тодішньої Херсонської
губернії)  німецька  колонізація  степів  почалася  за  часів  царювання
Олександра  І на початку ХІХ ст. Протестантські общини  (лютеранці,
меноніти,  анабаптисти,  євангелісти,  вальденси  та  ін.)  почали
освоювати  цілинні  землі  нашого  краю.  Разом  з  домашнім  скарбом,
речами  матеріальної  культури  переселенці  везли  з  собою  і  духовну
культуру:  мову,  традиції,  звички.  Селилися  німці-колоністи
компактно, засновуючи колонії. Як і людина, кожне окреме поселення
потребує  імені,  щоб  відрізнятися  в  ряду  інших  поселень.  Іншими
словами, щоб поселення  за  допомогою назви можна  було  розпізнати
серед безлічі інших.
Тут слід зауважити, що значення слова “колоніст” не співпадає
зі значенням слова “колонізатор”. Іншими словами, ці два слова не є
абсолютні  синоніми.  Вони  близькі  за  значеннями,  але  не  тотожні.
Кожне з них має свій смисловий відтінок: колоніст – це поселенець з
другої  країни,  мешканець  колонії,  а  колонізатор  –  це  той,  хто
експлуатує  трудящі  маси,  землі  і  надра  колоній,  завдяки  чому  це
слово набуло додаткового негативного стилістичного відтінку.
Незабаром  на  географічних  картах  Херсонської  губернії,  а
пізніше  і Миколаївської області,  з’явилися незвичні для нашої мови
ойконіми  (назви населених пунктів): Блюменфельд, Вільгельмсталь,
Гольдштат,  Грюнвальд,  Йоганенсталь,  Карлсруе,  Катериненталь,
Ландау, Александерфельд та ін.
Нові  німецькі  назви  як  реалії  іншомовної  культури  починають
нове життя в умовах впливу української культури, яка запозичує їх у
свою  мову.  Таке  запозичення  реалій  іншомовної  культури
відбувається,  як  правило,  трьома  основними  способами:
транслітерація,  коли  літери  німецького  слова  передаються
відповідними  літерами  українського  алфавіту;  транскрипція,  коли
звучання  німецького  слова  передається  за  допомогою  літер
українського  алфавіту  (наприклад,  нім.  Freidorf:  фрейдорф  –
транслітерація,  а  фрайдорф  –  транскрипція),  і  калькування,  коли
німецьке  слово  або  словосполучення  перекладається  на  українську
мову,  зберігаючи  лексичну  й  синтаксичну  модель  слова  або
словосполучення.
Кожна  мова  прагне  до  евфонії, щоб  бути  милозвучною,  тобто
щоб  слова  вимовлялися  легко  і  звично.  Крім  того,  в  процесі
запозичення  іншомовні  слова  зазнають  впливу  мов-посередників,
через  які  ці  слова  вже  пройшли.  Такою  мовою-посередником  між
німецькою  й  українською  була  російська  мова.  Ці  лінгвістичні
фактори пояснюють нам, чому так відрізняються вимова і написання
німецьких слів в Україні.
Деякі  нові  географічні  назви  утворилися  за  традиційною  для
німецької  культури  схемою  –  з  додаванням  елементів  -dorf  (село),
-feld  (поле),  -heim  (домівка, пристанище),  -stadt  (місто),  -tal  (долина,
балка).
Привезли з собою німці-колоністи й історичну пам’ять про свою
батьківщину,  і,  як  це  не  рідко  буває  при  переселенні  на  нові місця,
нові  населені  пункти  одержали  назви  тих  міст  або  селищ,  звідки
прибули  переселенці.  Це  так  звані  перенесені  назви.  Так,  на
Миколаївщині з’явилося с. Раштадт (тепер с. Поріччя Веселинівського
р-ну),  засноване  у  1809  р.  переселенцями  з  німецької  провінції
Роштадт;  с.  Карлсруе  (тепер  с.  Степове  Миколаївського  району),
засноване  у  1809  р.;  х. Новий  Вормс  (тепер  с.  Довга  Могила
Доманівського р-ну), засноване у 30-х рр. ХІХ ст.; с. Рорбах  (тепер с.
Новосвітлівка Веселинівського р-ну), засноване у 1809 р.; с. Мюнхен
(приєднане у 1959 р. до с. Градівка Веселинівського р-ну), засноване у
1809  р.;  х.  Грюнвальд  (тепер  с.  Зелений  Гай Миколаївського  р-ну),
засноване у 1914 р. До перенесених назв відноситься також  і назва с.
Ватерлоо  (тепер  с.  Ставки  Веселинівського  р-ну).  Засноване  на
початку  ХІХ  ст.  Ватерлоо  дублює  популярну  назву  м.  Ватерлоо
(Бельгія),  поблизу  якого  у  1815  р.  зазнав  поразки  Наполеон.  Село
Зульц  (тепер с. Веселе Доманівського р-ну) було  засноване в 1802 р.
на землях поміщиці Милашевич, тому паралельно використовувалася
назва Милашевська, Милашевка  чи Милашевичової.  Зауважимо, що
назву  Зульц  також мало  с.  Веселе  колишнього  Варварівського  р-ну.
Зараз  це  село  в  списках  населених  пунктів  області  не  значиться. До
перенесених  назв  відноситься  також  і  назва  с.  Ландау  (тепер  с.
Широколанівка  Веселинівського  р-ну).  Назва  Ландау  (мокре  місце,
низина, лугове) перенесена з Прусії.
Вшановуючи  історичну  пам’ять  своїх  попередників,  німці-
колоністи  в  деяких  випадках  давали  відантропонімні  назви
поселенням  за  ім’ям землевласника, на  землях якого вони селилися.
В таких випадках з німецької мови брали відповідне ім’я, додаючи до
нього характерні для німецьких ойконімів елементи.
Так, в 1866 р. німці купили землю у землевласника Александра
Арнольді, на якій організували колонію під назвою Александерфельд
(Александрове  поле).  В  1914  р.  з  патріотичних мотивів  і  в  пам’ять
про  перебування  тут  Олександра  Суворова  під  час  російсько-
турецької  війни  в  1787-1791  рр.  колонію  Александерфельд
перейменували в Суворове. З цією назвою село проіснувало до 1923
р.  Зараз  це  районний  центр,  смт  Березанка.  І  сьогодні  багато  хто
помилково  вважає,  що  німецька  першоназва  пов’язана  з  іменем
Суворова.
Кращу  долю  має  колишня  назва  села  Катериненталь  (долина
Катерини). Засноване німецькими колоністами у 1817 р. і назване на
честь російської імператриці Катерини ІІ, це селище Веселинівського
р-ну з 1946 р. має назву Катеринівка. Після перейменування сучасна
назва сприймається як реалія російської культури. 209
Село  Ганнівка  (місцева  назва Анновка),  засноване  на  правому
березі  р.  Сасик  до  1835  р.,  одержало  назву  від  імені  дружини
землевласника  О.Наришкіна.  В  1870-х  роках  село  Ганнівка  було
дозалюднене  німцями-колоністами  і мало  назву Анненталь  (долина
Анни). Після перейменування в 1914 р. першоназва була відновлена
(тепер Ганнівка Березанського р-ну).
Подібна  доля  спіткала  і  ойконім  Вільгельмсталь.  Вважається,
що поселення з такою назвою було засноване німцями у 1870-х роках
на безлюдному місці. Однак є всі підстави вважати, що це поселення
існувало значно раніше на землях Г.Ф.Зорина під назвою Василівка.
Після  того,  як  поселення  було  дозалюднене  колоністами,  разом  з
назвою  Вільгельмсталь  використовувалася  і  паралельна  назва  –
Зоринівка.  У  1914  р.  у  зв’язку  з  перейменуванням  першоназва
Василівка  (теперішнього  Березанського  р-ну)  була  відновлена.  Ця
першоназва пов’язана з іменем брата Г.Зорина – Василь.
Село Йоганенсталь  (тепер  с.  Іванівка Веселинівського р-н) було
засноване німецькими поселенцями  в  1818  р. Як  вважає В.В.Лобода,
його  першоназва  перенесена  (в  кн.:  Горпинич  В.О.,  Лобода  В.В.,
Масенко Л.Т.. Власні назви і відтопонімні утворення  Інгуло-Бузького
межиріччя.  –  К.:  Наукова  думка,  1977.  –  С.  97).  Проте  цілком
припустимо, що першоназва села походить від імені Іван (німецькому
імені Йоганн в українській і російській культурах відповідає ім’я Іван).
Вірогідно,  що  і  назва  с.  Себастіанфельд  (тепер  с.  Малахове
Березанського р-ну) також походить від імені Севостян. Відомо, що у
1870 р.  тут  була  організована  німецька  колонія  з  назвою
Себастіанфельд,  але  також  відомо,  що  ще  до  1835  р.  тут  існувало
поселення  з  назвою  Малахове.  До  1914  р.  назва  Себастіанфельд
виступала  в  ролі  офіційної,  а Малахове  –  як  паралельне  неофіційне
найменування. В 1920 р. назва Себастіанфельд знову стала офіційною,
але  через  три  роки  першоназва  знову  була  відновлена.  Наважимось
висловити  думку,  що  ім’я  когось  із  землевласників  (можливо,
Малахова) було Севостян.
Як  це  рідко  буває  в  таких  випадках,  деякі  населені  пункти
одержали  назви  за  характерними  ознаками  місцевості.  Наприклад,
колонія Штейнфельд  (кам’яне  поле  )  заснована  наприкінці ХІХ  ст.
(тепер с. Кам’янопіль Братського р-ну). Сучасна назва є перекладом
першоназви і вживається після перейменування у 1947 р.
Село  Кринички  Миколаївського  р-ну,  засноване  в  першій
половині  ХІХ  ст.  на  балці  Грушівці,  мало  назву  Софіївка  або
Колодязі.  Серед  колись  безводного  степу  в  балці  були  природні
криниці, або копанки. Їх інколи також називали “колодязі”. У 1878 р.
поселення  стало  німецькою  колонією  з  назвою  Шенфельд  (гарне
поле). Можливо ця назва перенесена  (Шенфельд – назва німецького
містечка  і одного  з аеропортів Берліна). Але час  заснування колонії
вказує  на  те,  що  ця  назва  більш  вірогідно  була  не  перенесена,  а
утворена за характерною ознакою місцевості. Після перейменування
у 1946 р. першоназва у формі “Кринички” була повернена.
Значну  частину  німецьких  ойкономів  становлять
відантропонімні  назви,  тобто  назви,  які  походять  від  імен  або
прізвищ  першопоселенців  або  власників  землі.  Частіше  це
траплялося  тоді,  коли  колонії  залишали  великі  сім’ї,  щоб  вести
окреме  господарство. Період  хуторизації  значно  збільшив  кількість
німецьких  топонімів  на Миколаївщині.  Так  з’явився  хутір  Герцево,
який  після  перейменування  став  називатися  Волощуки,  які,  в  свою
чергу,  в  1968  р.  втратили  свою  назву  після  приєднання  до  с.
Звенигородка  (Веселинівського  р-ну);
х.  Горенбахера  тодішнього  Тилігуло-Березанського  р-ну,  пізніше
х. Свободний, який в 1965 р. було включено у смугу смт Березанка;
х. Шмальц, заснований поміщиком Шмальцем  (тепер с. Новий Степ
Веселинівського  р-ну);  заснований  у  1909  р.  х. Шлоссера,  який  у
1926  р.  був  залюднений  переселенцями  з  с.  Андріївка  (тепер  с.
Андріївка  Миколаївського  р-ну).  Засноване  на  р.  Південний  Буг
близько  1790  р.  с.  Андріївка  Миколаївського  р-ну  пізніше  мало  і
неофіційну  назву  від  прізвища  землевласника  Ерделі. Хутір  Кранк,
заснований  землевласником  Кранком,  після  перейменування  мав
назву  Братське  (колишній  Варварівський  –  тепер Миколаївський  р-
н), але пізніше, у зв’язку з переселенням жителів, перестав існувати.
Хутір Майта, заснований у 1878 р., існував поблизу с. Олександрівка
Доманівського р-ну. В роки колективізації х. Майта був приєднаний
до  села,  відтоді  назва  села  виступає  офіційною,  а  назва  хутора
місцевою  –  Майтове.  Відантропонімну  назву  Рено  (Ренівка)  мали
декілька хуторів: теперішні с. Шевченко Очаківського р-ну, с. Крива
Балка  Миколаївського  р-ну.  Але  не  завжди  хутори  мали  назви  за
прізвищем землевласника. Наприклад, х. Нейнфельд  (нове поле) був
заснований  у  1906  р.  переселенцями  з  колонії  Рорбах.  У  1946  р.
першоназва  була  замінена  увічнювальною  –  Будьонівське,  пізніше
остання,  в  свою  чергу,  була  замінена  на  Дальнє  (тепер
Веселинівського р-ну).  І сьогодні деформована першоназва Нольфіт
використовується в ролі неофіційного найменування.
Свій  відбиток  у  німецькій  топоніміці  на  Миколаївщині
звлишила  і  комуністична  ідеологія  за  часів  Радянської  влади.
Заснована  німцями  на  початку  ХІХ  ст.  колонія  Ландау  (тепер
Широколанівка Веселинівського р-ну)  у роки Першої світової війни
була перейменована за культовим святом у Свято-Троїцьке, але нова
назва  не  закріпилася  і  виступала  зрідка  в  ролі  паралельного
найменування  –  Ландау  (Свято-Троїцьке). Пізніше,  у  1930  р.,  було
організовано  Карло-Лібкнехтський  район  з  центром  у  с.  Ландау,  і
знову  паралельно  використовувалися  дві  назви:  Ландау  і  Карла-
Лібкнехта.
Після  дозалюднення  німцями  групи  хуторів  (Приют  Дружби)  у
1926 р. розширене поселення дістало німецьку назву Ерштмайськ  (нім.
Der  erste  Mai).  Цю  назву  село  одержало  на  честь  свята  міжнародної
солідарності  трудящих  Першого  травня.  Тут  вже  назва  утворена  на
німецькій  твірній  основі  зі  слов’янським  суфіксом  -ськ.  Під  час
перейменування  в  1946  р.  було  використано  український  переклад  –
Першотравневе.
В роки Радянської влади увічнити своє ім’я удостоївся не тільки
К.Лібнех  (у  назві  району),  а й  інші німецькі  діячі  комуністичного  і
робітничого руху: К.Маркс, Ф.Енгельс, Р.Люксембург і Е.Тельман (у
назвах колгоспів, радгоспів, підприємств і вулиць).
На становлення  і життя німецьких  ойкономів на Миколаївщині
великий  вплив  чинили  лексичні  і  фонетичні  закони  української  і
російської мов, в оточенні яких вони існували. Якщо мови генетично
далекі  одна  від  одної,  то  процес  взаємної  асиміляції  значно
утруднюється.  Як  відомо,  німецька  й  українська  мови  належать  до
однієї  і  тієї  ж  мовної  сім’ї  (індоєвропейської),  але  німецька  мова
належить  до  германської  групи  (західногерманська  підгрупа),  а
українська  –  до  слов’янської  групи  (східнослов’янська  підгрупа).
Врешті-решт,  якщо  дві  мови  вступають  у  контакт,  то  обопільний
вплив цих мов неминучий, бо народи не можуть  успішно  існувати  і
розвиватися  в цілковитій  ізоляції. Господарська  діяльність,  торгівля
потребують міжнаціонального спілкування. Через деякий час одна  з
мов стає панівною. В даному випадку, при спілкуванні двох народів,
тобто українського і німецького, панівну роль відігравала українська.
Між  собою  німці  спілкувалися  своєю  рідною  мовою.  Для
спілкування двох народів велике значення мало те, що німецька мова
вивчалася  як  навчальний  предмет,  в  більшості  навчальних  закладів
України.
Так, там де було зручно, і там, де того вимагала українська мова,
в  німецьких  топонімах  з’являлися  суфікси  -ськ,  -ський,  -івкво  та  ін.
Процес  пристосування  німецьких  топонімів  до  української  мови
інтенсивно  проходив  переважно  в  неофіційній  мові  місцевого
населення,  яке  засвоювало  нові  географічні  назви,  інтуїтивно
керуючись  законом  евфонії або навіть  “народною  етимологією”. Ось
лише  деякі  місцеві  назви  поселень:  Горенбахер  –  Горенбахера;
Грюнвальд  –  Грюнвальд;  Жерделі  –  Ерделівка;  Йоганненсталь  –
Іоганесталь,  Іоганісталь;  Карл  –  Карлівка;  Карлсруе  –  Карлсру,
Калестрове;  Ландау  –  Ландау,  Ландави,  Ландауський;  Елендталь  –
Єленталь,  Леленталь,  Лілієнталь;  Майт  –  Майтове;  Марінберг  –
Марієнбург, Маренбург, Мар’ївка, Маріїн  Буг;  Нейгейм  –  Найгейм,
Нейгей;  Рено  –  Рено,  Рино,  Риновка,  Реновка;  Рорбах  –  Рорби;
Себастіанфельд  –  Хібастіанфельд;  Шварц  –  Шварцево;  Шлоссер  –
Шльосарський, Шлюсарський; Шмідт – Шмит, Шмидівка, Шмидовка,
Шмидове; Шпайєр – Шпар, Шпаєрський, Шпалерова; Штейнфельд –
Штайкфельд, Штанфель.
В  період  хуторизації  перенесення  назв  вже  відбувалося  за
допомогою  українського  форманта  Новий,  Ново-,  а  не  німецького
Neu-.  Наприклад,  х.  Новий  Данціг  (тепер  с.  Виноградівка
Баштанського
р-ну), Нові Рорби (тепер с. Зоря Веселинівського р-ну), Новошпеєрове
або  Новий  Шпар  (тепер  с.  Староолексіївка  Веселинівського  р-ну).
Така  змішана  форма  свідчить  про  те,  що  майже  за  століття
співіснування  двох  культур  вплив  української  мови  на  німецькі
ойконіми, як  і на німецьку мову на Миколаївщині в цілому, був вже
досить значним.
Природні  процеси  розвитку  німецьких  топонімів  на
Миколаївщині,  як  і  в  інших  регіонах  колишньої  Російської  імперії,
були  тимчасово  припинені  Першою  світовою  війною,  в  якій,  як
відомо, Росія і Германія протистояли одна одній. По всій Росії, як і по
Україні,  прокотилася  шовіністична  хвиля  германофобії,  незважаючи
на те, що німці Росії й України підтримували солідарність з місцевим
населенням,  з  яким  вони мирно  співіснували  ціле  століття,  як  добрі
сусіди. І все ж таки підозра і германофобія затьмарили здоровий глузд
людям.  При  підтрим-ці  царського  уряду,  який  спирався  на
шовіністичні кола, розпалювалася ненависть до всього німецького, яка
торкнулася  і  німецьких  топонімів.  Почалося  перейменування
населених  пунктів,  хоч  більшість  населення  в  них  складали  німці.
Перейменування, як і наміри царського уряду виселити німців в далекі
регіони Росії, було припинено бурхливими революційними подіями  і
громадянською війною.
Друга  хвиля перейменувань німецьких поселень прокотилася  в
період  сталінських  репресій.  Саме  в  цей  період  в  Україні  було
ліквідовано німецькі й інші національні адміністративні райони.
І  третя,  найбільш  руйнівна,  хвиля  прокотилася  по  німецьких 213
топонімах  після  Другої  світової  війни,  коли  німці  разом  з  іншими
репресованими  народами  Радянського  Союзу  були  депортовані  в
Казахстан,  Туркменістан  і  Сибір.  Цей  третій  період  перейменувань
тривав  досить  довго  –  з  1944  р.  до  1960-х  років  (наприклад,  с. Рено
Миколаївського р-ну було перейменовано у Криву Балку аж у 1960 р.).
Як же вирішувалося це досить делікатне питання на Миколаївщині?
По-перше, там, де було зручно, німецьку назву перекладали або
робили кальку з німецької на українську або російську, інколи досить
приблизно.  Так,  колонія  Блюменфельд  стала  носити  назву
Краснопольє (тут Красне – в значенні “красиве”, “квітуче”), Ейгенгут
–  Благородне,  Грюнвальд  –  Зелений  Гай,  Нейдорф  –  Новоселівка,
Фрайдорф  –  Слобідка, Штейнгут  –  Доброкам’янка, Штейнфельд  –
Кам’янопіль.
По-друге,  там,  де  німецька  назва  була  пов’язана  з  російською
культурою,  її  залишали,  виключаючи  німецькомовні  елементи,
наприклад, Катериненталь – Катеринівка.
По-третє,  в  тих  випадках,  коли  поселення  було  засноване  до
німецької  колонізації,  йому  інколи  поверталася  першоназва,
наприклад, Анненталь – Ганнівка.
По-четверте, деякі назви було замінено на такі, які несли в собі
певний патріотичний зміст, наприклад, Олександерфельд – Суворове.
Цікаво, що коли настав час у 1914 р. перейменувати с. Ватерлоо,
то виконавці цієї акції були дещо збентежені: вирішальна битва при
Ватерлоо мала позитивне значення як для тодішньої Прусії, так і для
Росії.  Але  вихід  було  знайдено  –  Бородіно!  На  перший  погляд  ці
назви дійсно рівнозначні.
В деяких випадках нову назву підказувала ситуація, яка склалася
на  момент  перейменування.  Так,  наприклад,  х.  Рено  (Баштанського
р-ну)  після  депортації  німців,  у  1944-1946  рр.,  був  дозалюднений
переселенцями з с. Лисянка Черкаської області. При перейменуванні х.
Рено в 1946 р. було використано перенесену назву Лисянка.
Слід  зауважити,  що  перейменування  німецьких  поселень
відбувалося  не  тільки  з  політичних  мотивів,  а  й  з  інших,  суто
практичних:  при  приєднанні  малих  населених  пунктів  до  великих
(перші,  як  правило,  втрачали  свою  назву)  або  при  залюдненні
населених пунктів переселенцями з інших місць. Так, с. Ново-Ландау
було  засноване  в  1868  р.  переселенцями  з  колонії  Ландау.  У  80-х
роках  сюди  переселено  мешканців  з  Костянтинівки  і  воно  стає
казенним  селом  з  назвою  Олексіївка,  а  з  1966  р.  –  Панкратове
Арбузинського р-ну.
Помилково  вважається, що назва  с. Красне Березанського  р-ну 214
пов’язана  з  патріотично-символічним  кольором,  але  історія  села
свідчить, що наприкінці ХVIII ст. тут організовано поштову станцію.
Пізніше поміщик Тарнавський збудував тут трактир і кінну станцію з
червоної  цегли  і  червоним  дахом,  які  одержали  назву  Красний
трактир,  або  Красне.  У  1870  р.  поблизу  поштової  станції  німці-
колоністи організували поселення, використавши попередню назву.
З  усних  переказів  місцевого  населення  відомо,  що  в  назві  с.
Червоне  Парутине  Очаківського  р-ну  (колишній  х.  Золінгера)  є
відбиток  німецької  культури  будівництва,  а  не  патріотично-
символічний  колір. Німці,  як  відомо,  досить  часто  використовували
червону  цеглу  і  червону  черепицю  для  будівель.  При  залюдненні
хутора  колір  будівель  звернув  на  себе  увагу  як  відмінна  риса
поселення,  і  село  одержало  назву  від  сусіднього  села  Парутине  з
означенням  “Червоне”.  Те  ж  саме  можна  сказати  і  про  с.  Червоне
(колишня Адамівка, або Еслінгера) Доманівського р-ну.
На  сучасних  топографічних  картах  або  в  списках  населених
пунктів  області  ми  не  знайдемо  німецьких  топонімів.  Але  вони
продовжують  життя  в  неофіційних  місцевих  назвах  колишніх
німецьких  поселень.  Їх  сьогодні можна  почути  в  розмовній мові  при
спілкуванні  місцевих  жителів,  що  є  свідченням  стійкості  історичної
пам’ятки народу. Така  складна  і нелегка доля німецьких топонімів на
Миколаївщині.